Нещодавно студентам педагогічного університету було поставлено питання «Чи потрібно говорити дитині з аутизмом про те, що у неї аутизм?». При перевірці відповідей студентів зіткнулися з тим, що думка кардинально розділилися на тих хто «за» і тих, хто «проти». Аргументи на користь того, щоб не говорити зводилися до того, що подібна відвертість може нанести додаткову психологічну травму, привести до більшої загруженості дитини в свої проблеми, почати ще нижче оцінювати свої можливості.

Говорити чи не говорити дитині про аутизм?

При підготовці цієї публікації аналогічне питання було поставлене батькам дітей з аутизмом через Facebook. Ось деякі з відповідей:

• “Поки не пояснювали, а молодший зате всім знайомим розповідає насамперед, що у брата аутизм.”
• “Спасибі за тему! Вона дуже гостра. І наші батьки часто занадто пізно говорять дитині про аутизм. А говорити потрібно. І для цього маса причин.”
• “Впевнена що потрібно, в тій манері, яка доступна дитині.”
• “А це можна приховати? Рано чи пізно все одно дізнається.”
• “Гарне питання. Ми якось ніколи з сином це не обговорювали, але з братом і дітьми які його оточують я завжди це промовляю, щоб вони з розумінням до нього ставилися.”

Спасибі величезне всім, хто залишив свої коментарі з цього питання. І, до речі, думки батьків тут були практично однозначні – говорити.

Система емоційної регуляції організму

Виділяють п’ять базових рівнів, на які спирається система емоційної регуляції організму:

• польова реактивність
• формування стереотипів
• подолання страхів на шляху до мети
• емоційний контроль
• рефлексія

Саме останній п’ятий рівень дозволяє нам опановувати власними переживаннями, подумки програвати різні ситуації, аналізувати їх, вибирати і напрацьовувати оптимальні для себе стратегії поведінки в гострих ситуаціях. У дефектології досягнення людиною з обмеженнями в розвитку рівня рефлексії, означає отримання можливості усвідомлено і самостійно шукати шляхи компенсації власних негараздів стосунки з оточуючими, що обов’язково призведе до підвищення якості самостійного життя.

Тому відповідь на це питання очевидна. Приховуючи, утримуючи в секреті інформацію про аутизм від дитини (підлітка, дорослого) ми, тим самим, позбавляємо її частини шансу до повноцінного життя, незважаючи на аутизм. Адже коли нам зрозуміло, що з нами відбувається, то набагато простіше знаходити виходи зі складних проблемних ситуацій. Також нам додає впевненості усвідомлення, що ти не один зіткнувся з подібними труднощами.

Розмова з дитиною про аутизм

Найпоширеніші запитання на тему розмови з дитиною про аутизм та її особливості:

Коли краще розповісти дитині або як зрозуміти момент готовності дитини почути свій діагноз?

Коли стане задавати питання в дусі «Чому я не такий / не така?». Але передумови розуміння відмінностей між людьми закладати можна і раніше. Починати говорити про особливості кожної окремої людини використовуючи позитивне обговорення можна до розмови про сам діагноз. Різниця між людьми варто озвучувати в повсякденних розмовах уже тоді, коли дитина здатна зрозуміти прості приклади: «Сестра любить яблука, а ти сливи», «Папа любить риболовлю, а мама фотографувати» та ін. Однією з найважливіших передумов такої розмови є чесна і відкрита позиція дорослого, що звертається до дитини як до повноправного суб’єкту відносин.

Наші батьки занадто пізно говорять про це дітям. Розповіли занадто рано або занадто пізно?

Така розмова може бути і передчасною і запізнілою, хоча немає точного віку або часу, коли слід її почати. Ознаками запізненості піднятої теми можна назвати надмірну чутливість дитини до ідеї відмінностей від інших, зниження впевненості в собі, занижену самооцінку, дратівливість. Свідченням того, що розмова розпочато зарано буде явне нерозуміння дитиною того, про що, власне, говориться.

Чи здатна дитина самостійно визнати свої особливості і несхожість на інших?

Здатна. Але ціна винаходи цього велосипеда може бути для неї занадто висока. Дитина в більшості випадків вже знає, що відрізняється від інших, порівнює, спостерігає, бачить реакцію на свої дії або бездіяльності. І те, що батьки не говорять про це, очікуючи, що вона самостійно контролює все зрозуміє, може викликати як відчуття недомовленості, так і сформувати недовіру до думки дорослого.

Чи є ймовірність, що дитина інформацію про свій діагноз почне використовувати в якості маніпуляції дорослими у відповідь на власне небажану поведінку. І чи може вона виправдовувати цим всі свої вчинки?

Так, дитина може почати використовувати діагноз як маніпуляцію. Такі ситуації краще вирішувати в міру їх надходження. Це не може служити обмеженням в тому, щоб дитина знала свій діагноз.

Як це контролювати?

Вступати точно також як в ситуації з будь-якої іншої маніпуляцією (наприклад, криком, істерикою) – виявляти і усувати справжню причину.