Апраксія мовлення у дітей: як розпізнати особливості та допомогти

Апраксія мовлення у дітей – це неврологічне порушення мовленнєвого звукового планування. Дитині складно спланувати й послідовно виконати рухи губ, язика та інших мовленнєвих органів, необхідні для вимовляння звуків і слів.

При цьому основна проблема полягає не обов’язково у слабкості м’язів. Дитина може розуміти, що хоче сказати, але не може щоразу точно відтворити потрібну послідовність рухів.

Як проявляється апраксія мовлення у дітей

Прояви можуть відрізнятися залежно від віку та вираженості труднощів. Фахівці звертають увагу на кілька характерних особливостей:

  • Непослідовна вимова. Те саме слово дитина може вимовляти по-різному під час кількох спроб.
  • Труднощі з переходами між звуками. Мовлення може звучати уривчасто, між складами з’являються незвичні паузи.
  • Порушення наголосу та ритму. Слова можуть мати неприродне наголошення або нерівномірний темп.
  • Ускладнення довших слів. Дитині може бути важче вимовити багатоскладове слово, ніж коротке.
  • Пошук потрібного положення органів артикуляції. Іноді помітно, що дитина ніби намагається знайти правильне положення губ або язика.

Ці особливості не є самостійним підтвердженням апраксії. Подібні прояви можуть зустрічатися й за інших мовленнєвих порушень, тому важлива професійна диференційна діагностика.

Чим апраксія відрізняється від інших мовленнєвих труднощів

За порушень звуковимови дитина може систематично замінювати певний звук іншим або спотворювати його. При апраксії характерною особливістю може бути непослідовність: те саме слово в різних спробах звучить по-різному.

Від дизартрії апраксію відрізняє механізм труднощів. При дизартрії порушується виконання мовленнєвих рухів, зокрема через проблеми з м’язовим контролем. При апраксії основна складність пов’язана з плануванням і програмуванням рухових послідовностей.

Водночас окремі ознаки цих станів можуть перетинатися. Визначити причину мовленнєвих труднощів лише за спостереженнями батьків неможливо.

Як проводять діагностику

Оцінювання має проводити логопед, який має підготовку та досвід роботи з дитячими моторними мовленнєвими порушеннями.

Під час обстеження фахівець може оцінювати:

  • вимову звуків у словах різної довжини;
  • повторення однакових слів і складів;
  • послідовність переходів між звуками;
  • наголос, ритм і плавність мовлення;
  • мовлення у спонтанному спілкуванні та під час повторення;
  • розуміння мовлення й загальний мовленнєвий розвиток.

Важливо враховувати мовне середовище дитини. Якщо вона зростає в багатомовній родині, оцінювання має брати до уваги всі мови, якими вона користується. За потреби фахівець рекомендує перевірку слуху або консультації інших спеціалістів.

Читайте також: 10 ознак, що дитині потрібна допомога логопеда

Як допомагають дитині з апраксією мовлення

Корекційна робота спрямована на формування точніших і послідовніших рухів, потрібних для вимовляння звуків, складів і слів. Програма залежить від можливостей дитини, її віку, потреб у спілкуванні та результатів оцінювання.

Під час занять логопед може використовувати:

  • одночасне промовляння слова разом із дитиною;
  • зорові підказки щодо положення губ і язика;
  • слухові та ритмічні орієнтири;
  • поступове ускладнення мовленнєвого матеріалу;
  • багаторазове, але організоване тренування потрібних послідовностей рухів.

Батьки можуть підтримувати дитину вдома: спокійно слухати її, давати достатньо часу для відповіді, використовувати зрозумілі короткі фрази та підтримувати альтернативні способи комунікації – жести, картинки або комунікаційні картки, якщо вони потрібні.

Не слід вимагати багаторазового повторення складного слова без рекомендацій фахівця або самостійно призначати артикуляційні вправи. Важливо не лише тренувати вимову, а й забезпечувати дитині можливість висловлювати бажання, думки та емоції доступним способом.

Коли звертатися по допомогу

Якщо дитині складно вимовляти слова, її вимова помітно змінюється від спроби до спроби або мовлення залишається важким для розуміння, варто звернутися до логопеда. Не потрібно чекати, поки дитина стане старшою або почне говорити більше: оцінювання комунікативних труднощів доцільне й у ранньому віці, навіть якщо остаточно визначити характер порушення поки складно.