Є порушення звуковимови: мова дитини нерозбірлива і незрозуміла, дитина неправильно вимовляє звук, до підліткового віку збереглося неправильне звуковимову (картавість, шепелявість та ін).
Дислалія – у дитини нормальний слух, достатній словниковий запас, вона правильно будує речення, не допускаючи граматичних помилок, але при цьому вимовляє звуки по-дитячому, як маленька. При дислалії звуки можуть спотворюватися, замінюватися на інші, змішуватись або просто бути відсутнім. За своєчасної логопедичної допомоги дислалія швидко і безповоротно компенсується у дітей.
Дизартрія – порушення вимовної сторони мови, обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату, розлад артикуляції. Воно виникає, коли швидкість, сила та обсяг рухів органів мови обмежені. Насамперед, обмежений у рухах основний орган артикуляції – мова. Утруднено рух та інших частин мовного апарату (губ, піднебіння, голосових зв’язок, діафрагми). Мова дизартрика невиразна, незрозуміла для оточуючих, «каша у роті».
Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату. Характерним для ринолалії є патологічна зміна тембру голосу. Саме тому колишня назва ринолалії – гугнявість. Крім того, при ринолалії спостерігається спотворене вимовлення всіх звуків мови. У цілому нині мова при ринолалії мало розбірлива, монотонна.
Загальне недорозвинення мови – різні складні мовні розлади, при яких у дітей при нормальному слуху та інтелекті порушено формування всіх компонентів мовної системи (мовна функція неповноцінна повністю – фонематична, лексична (словниковий запас), граматична (правила словотвору та словозміни, правила) слів у реченнях)) боку мови.
Фонетико-фонематичне недорозвинення мови – порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей з різними розладами внаслідок дефектів сприйняття фонем та вимови звуків.
Затримка мовленнєвого розвитку – доречна стосовно дітей раннього віку. Приблизно до п’яти років залишається надія на розвиток нервових структур, відповідальних за промову. Діти із затримкою мовного розвитку освоюють необхідні мовні навички так само, як і діти без проблем у мовному розвитку, але в пізніші терміни. Вони пізніше, ніж належить у середньостатистичні терміни, з’являється мова, і розвивається вона повільніше, ніж в інших дітей.
Мутизм – відмова від мовного спілкування за відсутності органічних поразок мовного апарату. В основі лежить реакція організму на різкий психічний подразник (переляк, образа, конфлікт, психічна травма, непосильна вимога). Спостерігається головним чином дитячому віці і частіше виникає у сором’язливих, боязких, фізично ослаблених дітей. При мутизмі відсутня як у відповідь, так і спонтанна мова. При цьому здатність розмовляти та розуміти чужу мову зберігається. Елективний мутизм – вибіркова відмова від мови.
Недостатній словниковий запас. Граматичні норми мови не засвоєні, неправильно узгоджуються слова, дитина не має зв’язного мовлення. Труднощі в навчанні читання та формуванні письма, специфічні стійкі порушення читання та письма: дитина знає правило, але забуває використовувати його при письмі, допускає дурні помилки, що призводить до стійкої неуспішності з російської мови; дитина погано читає, повільно і монотонно, з помилками, а іноді і сама вигадує кінець фрази, що читається.
Дислексія – порушення читання при збереженому інтелекті та фізичному слуху, пов’язане з порушенням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється у сповільненості, фонетичному спотворенні (пропуск літер, додавання непотрібних, спотворення слів, заміна літер місцями, пропуск початкових складів) або нерозуміння сенсу змісту під час читання.
Дисграфія – часткове порушення письма, нездатність (або утрудненість) оволодіння листом при збереженому інтелекті та фізичному слуху. Це специфічні та повторювані помилки на листі, не пов’язані з незнанням граматичних правил (заміни, пропуски, перестановка, недописування літер, вставка зайвих літер, злиття кількох слів в одне і поділ одного слова на частини).
Дизорфографія – проявляється в тому, що дитина зазнає стійких труднощів у оволодінні правилами правопису та їх використанні. Багато хто з таких дітей, навіть знаючи правила, продовжує робити помилки. Причина полягає в тому, що вони не помічають самих орфограм, тобто тих звуків, які звучать при вимові невизначено, не так, як їх треба позначати літерами.
Заїкуватість – залишається одним з найнезрозуміліших і важко усунутих порушень мови. Традиційно визначається як порушення темпу, ритму та плавності мови, обумовлене судомним станом м’язів мовного апарату. При заїкуватості органи артикуляції рухаються зі збоями, дихання стає напруженим, коротким, часто говорять на вдиху, голос також напружений. Відсутня узгодженість у роботі артикуляції, дихання та голосу. Основний симптом заїкуватості – судоми м’язів мовного апарату.
