Аутичний хлопець про те, яка підтримка допомагала зменшити шкільне цькування через аутизм у його дитинстві.
Коли я виступаю в школах під час зборів чи консультацій з профорієнтації, я часто говорю, що шкільне цькування – це найбільша епідемія у нашій системі освіти. У мене аутизм, і в дитинстві мене часто цькували через те, що я відрізняюся від інших. Тільки в середніх класах цькування зменшилося, бо я перейшов до приватної школи для дітей із порушеннями навчання. Зараз я дорослий, і я став активістом руху проти шкільного цькування, тому що я сподіваюся, що іншим дітям не доведеться проходити через те саме, що й мені.
Так що я хочу запропонувати 5 підходів, які допомагали мені, коли я був аутичною дитиною, з якої знущалися однолітки. І я сподіваюся, що це допоможе вашим дітям чи учням, які стикаються зі схожими труднощами.
Цькування через аутизм: 5 підходів для вирішення
- Як відрізнити друзів від кривдників. Якийсь час я зовсім не розумів, хто мій друг, а хто кривдник, який хоче знущатися з мене. Дуже часто я намагався потоваришувати з агресивними дітьми, бо, хоча їхня увага була негативною, це все-таки якась увага. Коли мої батьки помітили, що кривдники мають мою довіру, вони змогли допомогти мені, пояснюючи, хто такі справжні друзі.
- Розігрування ситуацій за ролями. У дитинстві я дуже любив театр. Тому деякі педагоги, які знали, що мене цькують, програвали зі мною різні ситуації (зокрема під час занять із соціальних навичок та в театральному гуртку). Завдяки таким програшам я міг зрозуміти, як реагувати, якщо з мене почали знущатися (наприклад, піти, знайти вчителі тощо).
- Наставник-ровесник. Дуже ефективний підхід – підготувати наставника-однолітка у школі. У однолітка більше можливостей припинити знущання, тоді як звернення до вчителя чи іншого дорослого може лише погіршити загальну ситуацію. Коли я мав союзник у класі, це дуже сильно допомагало.
- Акцент на позитиві. У перші роки мого життя я мав дуже багато обмежень, і пізніше я часто мав емоційні проблеми, тому що я не міг сформулювати і донести до друзів і сім’ї те, що мені хотілося сказати. Мої батьки часто повторювали як мантру «Жодних проблем, тільки вирішення» – вони допомагали мені зосередитися на пошуку рішень проблем, які я мав. Позитивний настрій та схожі «мантри» завжди допомагали мені у важкі часи.
- Документування. Я почав займатися цим лише у старших класах. Щоразу, коли мене цькували, я нагадував собі записувати, що сталося – хто мене цькував, як, дату та час. Хоча я не говорив одразу з учителем чи адміністрацією, у мене були записи подій, і я відчував, що це змушує школу сприймати цькування серйозніше.
Зараз цькування через аутизм практично не присутнє у моєму житті, але я знаю, що необхідно зробити величезну роботу, щоб вирішити цю проблему в суспільстві. Я сподіваюся, що інформування та прийняття допоможе нам разом викорінити цькування назавжди.
