Підлітки з аутизмом набагато частіше, ніж їхні нейротипові однолітки, страждають від цькування. Серед них також найчастіше зустрічаються суїцидальні думки та поведінка.
Ми знаємо, що досвід цькування сприяє суїцидальності у підлітків із типовим розвитком. Якщо в новинах йдеться про трагічну загибель молодої людини через суїцид, цькування згадується нерідко. Дослідження говорять про те, що це не поодинокі випадки, а тенденція: молоді люди, які зазнають цькування, у 1,4-10 разів частіше демонструють суїцидальні думки або поведінку порівняно з однолітками, які не зазнавали цькування.
Найчастіше наявність суїцидальних думок та поведінки пов’язана з наявністю психіатричного розладу, наприклад, депресії чи тривожного розладу. Такі стани також частіше зустрічаються у підлітків з аутизмом, ніж у однолітків, що типово розвиваються. Однак далеко не всі люди з такими психіатричними розладами, як депресія, відчувають суїцидальні думки і поведінку.
Поширеність таких розладів як депресія та тривожні розлади серед підлітків з аутизмом може говорити про біологічну схильність, але також причина може бути в тому, що вони набагато частіше зазнають стресу.
У нашому новому дослідженні ми контролювали наявність супутніх психіатричних розладів та інші фактори, які можуть вплинути на суїцидальність незалежно від цькування. Ми виявили, що навіть із поправкою на ці фактори підлітки з аутизмом, які зазнають цькування, вдвічі частіше відчували суїцидальні думки та поведінку порівняно з тими, кого не цькували.
Наші дані наголошують, що виявлення та профілактика цькування серед аутичної молоді – це першорядне завдання. Ми повинні вважати цькування неприпустимим явищем у житті дітей із аутизмом. Ми не повинні сприймати її як неминучу проблему.
Справжній ризик цькування
Ми проаналізували клінічні записи 680 аутичних підлітків, яких направляли до клініки психічного здоров’я у Південному Лондоні, Англія. Ми зосередилися на підлітках, які були суїцидальними під час початкового візиту до клініки.
Під час цього першого прийому 305 підлітків у нашій вибірці повідомили, що з них знущаються ровесники. Протягом наступних п’яти років вони вдвічі частіше повідомляли про суїцидальні думки та поведінку, ніж ті, хто не зазнав цькування.
Наші дані відповідають ряду теорій щодо причин суїцидальності. Ми вважаємо найбільш клінічно корисною міжособистісну теорію суїциду. Відповідно до цієї теорії, до суїцидальної поведінки наводить комбінація трьох факторів: бар’єри для приналежності, «сприйняття себе як тягаря» та набута здатність.
Приналежність – це наше відчуття, що приймають нас інші люди. Шлюб, наявність дітей, велика кількість друзів – це фактори, пов’язані з низьким ризиком суїциду. Неважко зрозуміти, як знущання однолітків можуть зруйнувати почуття приналежності. Досвід цькування також посилює “сприйняття себе як тягаря” – людина може почати думати, що іншим людям і суспільству буде без нього краще.
Молоді люди, які зазнають цькування, також можуть настільки звикнути до болючого досвіду, що, в результаті, у них може знизитися страх смерті. Подібна десенситизація призводить до набутої здатності до суїциду, без якої люди не втілюють суїцидальні думки у життя.
Заклик до дії
На наш досвід, психіатри та психологи, які приймають аутичних підлітків, можуть вважати цькування настільки повсюдним явищем, що його навіть не варто згадувати.
Ми закликаємо фахівців боротися з цією тенденцією та докладати цілеспрямованих зусиль, щоб розпитувати дітей з аутизмом про цькування. І якщо аутичний підліток повідомляє про цькування, до цього потрібно ставитись з максимальною серйозністю. Наше дослідження показало, що цькування не тільки збільшує ризик суїциду, але й негативно впливає на всю траєкторію лікування молодих людей.
Клінічні служби, як правило, мають настанови про те, яку інформацію мають збирати фахівці під час консультацій молодих людей. Ми пропонуємо, що до цього списку питань обов’язково має бути включена інформація про цькування.
Робота зі спеціалістом про цькування
Деяким підліткам може бути ніяково говорити на тему цькування з фахівцем, якого вони бачать уперше в житті. Тим не менш, якщо запитати їх про це на самому початку, наприклад, просто поставити запитання: «Зараз хтось поводиться з тобою особливо погано?». То тим самим ми покажемо їм, що можна говорити на цю тему з фахівцем. Якщо безпосередньо отримати інформацію від підлітка важко, можна поговорити із членами сім’ї чи представниками школи.
Ключову роль грають шкільні вчителі. Наукові дослідження свідчать, що найефективнішими є інтенсивні втручання проти цькування, під час яких вчителі зустрічаються з батьками. У школах також можуть бути корисні стратегії боротьби з цькуванням, пов’язаної з аутизмом. Наприклад, різні програми «приятельства», які спрямовані на розвиток дружніх відносин аутичних дітей та нейротипових ровесників.
Школи повинні ретельно оцінювати ефективність подібних програм та активно залучати підлітків з аутизмом до розробки стратегій боротьби з цькуванням.
Хоча зміна школи – це крайній захід, іноді він необхідний. Перехід до іншої школи повинен ретельно плануватися за співпраці зі школою та клінічним фахівцем. Як правило, школи готові надати ранню підтримку перекладаному учню, щоб уникнути проблем у майбутньому.
Незалежно від того, чи залишиться підліток у колишній школі чи переведеться в нову, клінічні фахівці та педагоги мають розробити індивідуальну програму підтримки та зниження негативних наслідків. Програма має бути спрямована на розвиток почуття приналежності та власної цінності для оточуючих людей. Насправді ці підходи можуть бути корисні для будь-яких школярів.
Клінічні фахівці також повинні підтримувати керівництво шкіл у їхніх стратегіях боротьби з цькуванням. Необхідно підтримувати це питання на рівні місцевих шкіл. На наш досвід, школи цінують консультації місцевих клінічних фахівців, і вони часто готові підтримати інформаційні кампанії щодо негативних наслідків цькування для молоді. А також рекомендації щодо підтримки учнів з аутизмом.
Висновок
Крім цькування в школах, все більшу стурбованість викликає травля в Інтернеті. У цьому питанні необхідні додаткові дослідження, тому що ми підозрюємо, що не всі молоді люди з аутизмом наражаються на однаковий ризик всіх форм цькування. Основні заходи профілактики – це навчання для підлітків, їхніх вчителів та їхніх батьків про те, як розпізнати таке цькування та повідомити про нього.
Однак якщо врахувати величезні наслідки цькування для психічного здоров’я, клінічні фахівці повинні брати на себе активну роль у розробці та оцінці ініціатив боротьби з цькуванням.
