Через війну в Україні багато українців були змушені покинути свої будинки, і поїхати у невідомість. Це стрес для дорослих, а для дітей і поготів. Щоб допомогти дитині перенести примусове переміщення, експерти радять:
- Розповісти дитині про дорогу та причину поїздки. Якщо можна, проговоріть, куди ви їдете і чому, навіть якщо ви точно не знаєте. Наприклад: “Ми їдемо шукати укриття та місце, де буде безпечніше“. Говоріть про напрямок руху, міста, які проїжджаєте – це допоможе дитині відчути, що ситуація має визначеність та управління.
- Надайте відчуття безпеки та зв’язаності. Запропонуйте взяти у дорогу улюблену іграшку, річ, предмет. Це може відволікти дитину, до того ж улюблені речі надають відчуття зв’язку з будинком. Дитина може обійняти іграшку, коли їй страшно чи сумно – це допоможе заспокоїтись.
- Проговоріть правила поведінки у дорозі – це важливо з погляду безпеки. Наприклад, якщо ви зупинятиметеся на блокпостах, потрібно поводитися тихо, не визирати з вікон і в жодному разі не виходити з транспорту.
- Спостерігайте за станом дитини та реагуйте на її потреби. Важливо час від часу запитувати, чи хоче дитина їсти, пити, до туалету.
- Стабілізуйте емоційний стан. Допомогти дитині впоратися з емоційною напругою можна через звуки та через тіло. Наприклад, якщо вона злиться, то можна витягнути руки, стиснути кулачки, міцно зажмуритися, а потім розкрити долоні, струсити руки та розплющити очі (повторити кілька разів).
- Допомагайте дитині справлятися зі втомою. Дорога виснажує, від довгого сидіння можуть німіти кінцівки. Активізувати тіло допоможуть поплескування по тілу (це може робити і сама дитина, і доросла людина, яка поруч). Щоб переключити увагу дитини, запропонуйте їй пограти в ігри: загадати одне одному загадки, пограти в “їстівне – не їстівне”, у слова.
Щоб допомогти дитині перенести примусове переміщення після прибуття на нове місце, потрібно допомогти дитині адаптуватися у нових умовах:
- Дитині важливо сказати: “Ми робимо все можливе, щоб ти був у безпеці. Щоб ми були у безпеці. Зараз ми перебуваємо саме у такому місці. Тепер знайомитимемося з нашим новим будинком. Він не схожий на той, у якому ми жили. Я не знаю, чи сподобається він нам. Але ми зможемо зробити його нашим”.
- Поговоріть про тварин, у яких дім завжди із собою. Це равлик, краб… Де б ця тварина не була – вона вдома.
“Уяви, що ти равлик – зроби “тук-тук” – я в будиночку. Ми з тобою, як равлики. Наш будинок завжди всередині (доторкніться до серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були!
- Я готова тебе послухати. Дитині важливо відчувати опору. Перша опора – це дотик (частіше торкайтеся дитини). Друга – ваш погляд. Третя – голос.
Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, тривожною, примхливою, млявою. Це нормальні реакції. Будь ласка, якщо дитина ниє, скаржиться, слухайте її, не перебиваючи, не виправдовуючись, даючи можливість опертися на ваше терпіння та розуміння.
- У цей момент важливо, щоб ваш голос був стійким та впевненим. Реакції дитини можуть бути різними. Важливо бути готовим до того, що вона розплачеться і скаже, що не хоче залишатися у будинку – тут немає друзів та іграшок, до яких вона звикла. Підтримуйте її почуття.
“Мені теж дуже сумно, і мені так шкода, що з нами це сталося. Якби я могла, я б усе зробила, якби війна закінчилася і все було, як і раніше. Дивись, який ти герой. Ти нам допомагав. І був таким сміливим. Зараз нам важлива твоя допомога, щоб ми були в безпечному місці. Поки ми матимемо тимчасовий дім. А потім ми повернемося до нас додому. Я тебе дуже люблю. І ми обов’язково впораємося”.
- Запитуйте все, що хочете знати. Якщо це можливо, запитайте: “Що ти хотів би взяти з дому в інший будинок?”
На запитання дитини: “Ми тут назавжди?” важливо відповісти, що ви не знаєте, наскільки. – “Поки не стане безпечно”.
– Я не побачу моїх друзів?
– Я впевнена, що побачиш. І ми зможемо їм телефонувати та писати. А ще в тебе неодмінно з’являться нові. У тебе будуть старі та нові друзі.
- Якщо батько дитини залишається, скажіть: “Ми їдемо з тобою вдвох, тато приєднається, як тільки зможе. Чи ми повернемось до нього. Тато буде робити все можливе, щоб якнайшвидше бути з тобою. Ти його сонечко. І він тебе дуже любить. Наша любов буде з ним. А його – з нами”.
- Дайте дитині доручення, яке він подужає. Наприклад, стежити за квітами, відповідати за іграшку, пити воду та вам нагадувати про це. Дитині важливо чути: “Дякую за те, що допомагаєш нам. Я бачу, як тобі складно, але ти справляєшся“.
- Якщо є щось, що ви робили регулярно, обов’язково це виконуйте. Читайте казку перед сном, співайте пісні, обіймайтеся, вимовляйте звичні для дитини, секретні слова вашої родини. Це дасть дитині почуття стабільності.
