В цій статті ми розглянемо що робити, якщо хочеться накричати на дитину.
Подивіться на ситуацію з іншого погляду. Використовуйте формулу ненасильницького спілкування.
- Говоріть про свої очікування
- Встаньте на місце дитини
- Проаналізуйте свою емоцію
Багатьом батькам важко стримувати емоції, якщо дитина не слухається. Перша автоматична реакція – домогтися послуху – накричати на дитину. Але хочеться нагадати, що крик – це небезпечний та неефективний метод. Криком дорослий травмує дитячу психіку, вкорінює в дітях невпевненість у собі, страх прояви, створює стресове середовище, в якому неможливий нормальний гармонійний розвиток. А ще крик закладає у дитини неправильну модель поведінки. Він не вчиться домовлятися, будувати діалог та звикає вирішувати всі питання з позиції агресії.
Вчені довели, що діти, на яких часто кричать, більше схильні до депресій і агресивної поведінки в підлітковому віці. А ще це може негативно вплинути і на фізичне здоров’я дитини. Було проведено експеримент за участю підлітків та їхніх сімей, у якому оцінювали стосунки всередині сім’ї за «шкалою грубості». З’ясувалося, що грубе ставлення загрожує гормональними збоями, проблемами із серцево-судинною системою, зниженням активності мозку та уповільненням розвитку інтелекту у дітей.
Але що робити, якщо в конфліктних ситуаціях не вистачає сил стриматися?
Подивіться на ситуацію з іншого погляду
Психологи радять провести такий розумовий експеримент: уявіть, що перед вами чужа дитина чи доросла людина, наприклад, ваш начальник. Чи стали б ви на нього кричати? Навряд чи. Швидше за все, ви б спробували домовитися мирно. Тож чому б не спробувати це зробити і з вашою дитиною?
Використовуйте формулу ненасильницького спілкування
Відповідно до неї, необхідно проговорити ситуацію без звинувачення на адресу іншої людини, безоціночно висловити свої почуття від неї та озвучити своє бажання. Наприклад, якщо підліток затримався і прийшов пізніше, ніж звичайно, можна сказати наступне: «Коли на вулиці темно, а тебе немає вдома і я не можу до тебе додзвонитися, я дуже переживаю і боюся. До мене в голову лізуть тривожні думки. Мені було б набагато спокійніше, якби ти попереджав, що затримаєшся і говорив, скільки».
Говоріть про свої очікування
Діти не мають знання та досвіду дорослих. І якщо вони роблять щось неправильно – не слухаються, лізуть не туди, поводяться не так – це не від бажання дошкулити і образити батьків. Просто дорослий не сказав чітко і зрозуміло про свої очікування та норми поведінки.
Встаньте на місце дитини
Згадайте, що ви відчували в дитинстві, коли хтось підвищував на вас голос. Уявіть, які емоції відчуває ваша дитина у цій ситуації. Подивіться на ситуацію з боку – це прояснює картину та знижує “градус” напруги.
Важливо навчитися заздалегідь виявляти «симптоми» гніву та усвідомлювати його. Наприклад, відзначте, у яких частинах тіла концентрується напруга: стискаються кулаки, напружуються плечі і т. д. У момент гніву намагайтеся розслабити цю частину тіла. Через фізичне розслаблення можна досягти і емоційного.
Проаналізуйте свою емоцію
Розвивати емоційний інтелект необхідно як дітям, а й батькам. Коли ви відчуваєте сильні негативні емоції і хочете кричати і лаятися, зупиніть себе на хвилину і запитайте себе: на що я злюсь? Як правило, справжні причини полягають зовсім не в дитині. Виявлення справжньої причини допоможе розібратися в собі та витратити енергію на вирішення проблеми, а не на крик.
Якщо ви відчуваєте, що емоції надто сильні, вийдіть із кімнати. Зробіть кілька дихальних вправ або просто поспостерігайте за диханням – це допоможе швидко перейти з негативних думок і знизить емоційну напругу.
