Жести – один із засобів альтернативної комунікації, що використовується логопедами під час роботи з дітьми для досягнення певних цілей.
Розглянемо дві ситуації, у яких може відбуватися навчання дитини жестам.
Дитину навчають жестам замість слів у довгостроковій перспективі. Цей спосіб жестової альтернативної комунікації застосовується для дітей із ОВЗ (обмеженими можливостями здоров’я).
Інша ситуація – використання жестів логопедами при навчанні дітей, що не говорять, і дітей з РАС. Такий вид альтернативної комунікації має чітку мету – викликати промову. І тут жести використовуються заради заміни звуків і слів, бо як підказки.
Ми використовуємо два види таких підказок:
- «цифрові» жести – кожен жест означає певний звук.
- «аналогові» жести – кожен із них означає слово цілком. Цей варіант підказки використовується у випадках, коли дитина може повторити слово, але при цьому йому складно утримати сенс цього слова або використовувати у реченні.
Коли дитина повторює жести, це допомагає співпраці.
Якщо на заняттях ви просите дитину вимовити слово, і вона не вимовляє, ви ставите себе у складну ситуацію. Допустимо, ви збиралися як винагороду дати дитині іграшку, назву якої потрібно вимовити, але вона цього не зробила. Віддати іграшку ви не можете, тому що вона зрозуміє, що інструкції не обов’язково виконувати, і їй все одно дадуть, що хоче. А якщо не відасте іграшку, налаштуйте її проти себе.
Проблема вирішується, якщо супроводжуєте звук жестом. Якщо дитина неспроможна повторити звук – повторює жест. За необхідності можна їй допомогти. Після цього вона отримає бажане, і врешті-решт складеться ситуація успіху. Надалі в роботі педагог може зменшувати кількість жестових підказок.
З підказок жест згодом перейде до категорії самопідказок дитини самій собі.
На початку роботи жести походять від логопеда, як підказки для вимовляння звуку чи слова, які дитина неспроможна вимовити, або може згадати. У міру використання жесту дитина починає сама її використовувати.
У деяких батьків виникають сумніви, чи зможе дитина надалі відмовитись від таких самопідказок.
Як показує наш досвід, зазвичай відбувається зворотне – у міру розвитку мови дитина відмовляється від жестів – самопідказок. Хоча для логопеда вони можуть бути корисні для виправлення окремих неточностей.
У результаті, для логопеда жести є містком, що дозволяє досягти того місця, де дитина починає використовувати мовлення та користуватися нею у різних ситуаціях.
Чому жести?
Жести для людей природні та зрозумілі. Низка досліджень вказує, що усну мову людей походить від жестової мови. При цьому жестова мова не втратила своїх функцій – уявіть, як би ви намагалися порозумітися в іншій країні, мови якої не знаєте? Чи співрозмовник вас бачить, але не чує? Тому жести – найзрозуміліший засіб альтернативної комунікації і для дітей, і для дорослих.
Жест набагато ближче до звуків і мови, ніж картинки, оскільки жест, як і звук, створюється рухом, з тією різницею, що сприймається воно не слухом, а зором.
Сучасні дослідження ставлять під сумнів наявність жорсткого взаємозв’язку між розвитком дрібної моторики та запуском мови. Адже ми знаємо чимало немовлят, які досить спритно керують своїми руками та пальцями. Але чи це означає, що пальчикова моторика не важлива для розвитку мови? Безумовно, це не так, і ось чому.
Як розвиток дрібної моторики рук у дітей раннього віку допомагає мовленню?
Часто кажуть, що діти «думають руками», більше того, мислення дитини в перші роки життя називають предметно дієвим. Тобто для того, щоб зрозуміти чи освоїти якусь ситуацію, їй потрібно доторкнутися, помацати об’єкт, а логічні взаємозв’язки між об’єктами дитина вловлює, маніпулюючи ними. Так вона вивчає такі критерії, як обсяг, глибина, віддаленість об’єктів один від одного, знайомиться з поняттями форми, висоти, розміру, кількості та подібними до них.
Від того, наскільки спритно дитина керує своїм тілом, залежить її загальна впевненість, бажання спілкуватися з однолітками та рівень інтелекту. А ступінь розвитку дрібної моторики впливає на те, наскільки дитина буде успішна в освоєнні побутових та навчальних навичок, починаючи з уміння самостійно одягатися, закінчуючи навичкою малювання, а пізніше – і письмом.
У ранньому віці відбувається активне розширення пасивного словника. Якщо говорити просто – дитина запам’ятовує, як називаються всі дії, об’єкти та їх ознаки. Провідне завдання раннього віку – запам’ятати назви всіх предметів, дій, ознак, що його оточують. Чим краще розвинений словниковий запас малюка, тим точніше він висловлюватиме свої думки — навичка надзвичайно важлива у шкільному віці. Але якщо повернутися до перших років життя і простежити, як дитина запам’ятовує назви об’єктів, ми зрозуміємо, що на цю навичку в тому числі впливає її досвід маніпулювання з об’єктами різних форм, розмірів, кольорів і вміння розрізняти їх між собою. Адже всі предмети, називання яких потрібно запам’ятати малюку, мають різні характеристики, і чим точніше малюк ці характеристики запам’ятовує, тим швидше йде процес розширення словникового запасу. При цьому запам’ятати назву того чи іншого предмета дуже складно, якщо не можеш їх між собою розрізнити.
Парадоксально, але базу для розвитку мови малюк готує з перших днів життя, і наше завдання – допомагати йому в цьому, пропонуючи правильні іграшки та посібники.
