Якщо ваша дитина забавляється, але не має мовлення – дитина не заговорила вчасно. Або не проявляє інтерес до гри це важливий дзвіночок, для звернення до спеціалістів.
Якщо дитині 1,5-2 роки, і в неї не з’явилися ще цілеспрямовані слова, це є привід звернутися за допомогою до спеціалістів.
Як правило діти, яким приблизно 2,5 роки, оволодівають, та використовують в розмові прості фрази, такі як: “На, мама”, “Дай цукерку”, “Тато іде” тощо, а деякі діти такого ж віку спілкуються реченнями в 3-4 слова.
Як правило в активному словниковому запасі, вони мають від 200 до 500 слів.
Але все ж таки яка причина того, що дитина не заговорила вчасно?
Основні причини, які можуть бути поєднанні, а де коли витікають одна з одної:
- погіршення фізіологічного, фонематичного слуху;
- порушення в будові артикуляційного апарату;
- гіпертонус, гіпотонус, дистонія, що є порушення м’язового тонусу артикуляційних органів;
- Труднощі при здійснені цілеспрямованих рухів (апраксія), або послідовні рухи органами артикуляції (диспраксія);
- Неможливість розрізнити шуми, або звуки сенсорно-вербальна агнозія;
- Порушення сприйняття та обробки звукового сигналу;
- Зменшеня рівня розуміння мовлення зверненого до дитини;
- Рухові порушення, не має відчуття положення свого тіла, несформований стереогнозис;
- Особливості когнітивного розвитку;
- Порушення комунікативного розвитку;
- Порушення сфери мимовільної діяльності, наслідування, імітації;
- Розлади емоційно-вольової сфери.
- Можуть бути суто соціальні фактори:
- Відсутність емоційного спілкування;
- Надмірна батьківська турбота;
- Надмірне використання ґаджетів;
- Двомовність у сім‘ї;
Отже, причин затримки появи мовлення може бути як декілька, так й одна. Але їх необхідно чим раніше з‘ясовувати!
Особливо, якщо були важкі ускладнені пологи, асфіксія, недоношеність, низький бал по шкалі Апгар, ранні хвороби та травми, відсутність, або пізня поява рефлексів, пізнє тримання голівки, сидіння, відстуність повзання, поява ходіння після 12 міс, складнощі в привчанні до туалету, носіння на руках, тривале возіння в візку, штучне вигодовування, дисбактеріози, стафілококи, тощо… Тоді дитина в групі ризику щодо появи мовлення й загального психомоторного розвитку!
Вищезазначені причини є основою і дозволяють логопеду зробити висновок та скласти правильний діагностичний і корекційний маршрут і разом з іншими фахівцями (неврологом, психіатром, АВА-терапевтом, фахівцем із сенсорної інтеграції, вчителем-дефектологом і ін.) розробити стратегію впливу з метою запуску механізмів, які викличуть у відповідь мовлення.
