Дизартрія – тяжке порушення мови, що супроводжується розладом артикуляції, фонації, мовного дихання, темпо-ритмічної організації та інтонаційного забарвлення мови, саме тому мова не членороздільна і не виразна. Причинами дизартрії є органічні ураження центральної і периферичної нервової системи.
Органічне ураження ЦНС відбувається у внутрішньоутробному, родовому або ранньому періоді розвитку дитини (зазвичай до 2-х років). Найбільш частими перинатальними факторами дизартрії є:
- токсикози вагітності,
- гіпоксія плода,
- резус-конфлікт,
- хронічні соматичні захворювання матері,
- патологічний перебіг пологів,
- родові травми,
- асфіксія при народженні,
- жовтяниця новонароджених,
- недоношеність.
У ранньому віці малюків ураження ЦНС і дизартрія у дитини можуть розвинутись після перенесених нейроінфекцій, тяжких інтоксикацій.
В основі неврологічної класифікації дизартрії розрізняють:
- бульварну дизартрію, пов’язану з ураженням ядер черепно-мозкових нервів / язикоглоткового, під’язикового, блукаючого, іноді – лицьового, трійчастого / в довгастому мозку
- псевдобульбарну дизартрію, пов’язану з ураженням корково-ядерних провідних шляхів
- екстрапірамідну (підкіркову) дизартрію, пов’язану з ураженням підкіркових ядер головного мозку
- мозжечкову дизартрію, пов’язану з ураженням мозочка і його провідних шляхів
- коркову дизартрію, пов’язану з вогнищевими ураженнями кори головного мозку.
Логопедична класифікація заснована на принципі зрозумілості мови для оточуючих і включає в себе 4 ступеня тяжкості дизартрії:
• 1 ступінь (стерта дизартрія) – дефекти звуковимови можуть бути виявлені тільки логопедом при спеціальному обстеженні.
• 2 ступінь – дефекти звуковимови помітні оточуючим, але в цілому мова залишається зрозумілою.
• 3 ступінь – розуміння мови пацієнта з дизартрією є тільки близькому оточенню і частково стороннім людям.
• 4 ступінь – мова відсутня або незрозуміла навіть найближчим людям (анартрия).
Мова пацієнтів з дизартрією невиразна, нечітка, малозрозуміла («каша в роті»), що зумовлено недостатньою іннервацією м’язів губ, язика, м’якого піднебіння, голосових складок, гортані, дихальної мускулатури. Тому при дизартрії розвивається цілий комплекс мовних і немовних порушень.
Порушення артикуляційної моторики у дітей з дизартрією може проявлятися в спазтичності, гіпотонії або дистонії артикуляційних м’язів. М’язова спазтика супроводжується постійним підвищеним тонусом і напругою мускулатури губ, язика, обличчя, шиї; щільним змиканням губ, обмеженням артикуляційних рухів. При м’язовой гіпотонії язик млявий, нерухомо лежить на дні порожнини рота; губи не змикаються, рот напіввідкритий, виражена гіперсалівація (слинотеча); внаслідок парезів м’якого піднебіння з’являється носовий відтінок голосу (назалізація).
У разі дизартрії, що протікає з м’язової дистонією, при спробах мови тонус м’язів змінюється з низького на підвищений.
Порушення звуковимови при дизартрії можуть бути виражені в різному ступені, залежно від локалізації та тяжкості ураження нервової системи. При стертій дизартрії спостерігаються окремі фонетичні дефекти (спотворення звуків), «розмиття мови». При більш виражених ступенях дизартрії відбуваються спотворення, пропуски, заміни звуків; мова стає повільної, невиразною.
Специфічними рисами порушення звуковимови при дизартрії служать стійкість дефектів і труднощі їх подолання, а також необхідність більш тривалого періоду автоматизації звуків. При дизартрії порушується артикуляція практично всіх звуків мови, в т. ч. голосних. Для дизартрії характерно міжзубна і бічна вимова шиплячих і свистячих звуків; дефекти озвінчення, палаталізація (пом’якшення) твердих приголосних.
З огляду на нечленороздільну мову у дітей з дизартрією вдруге страждає слухова диференціація звуків і фонематичний аналіз і синтез.
Труднощі і недостатність мовного спілкування можуть призводити до несформованності словникового запасу і граматичної будови мови. Тому у дітей з дизартрією може відзначатися фонетико-фонематичне недорозвинення (ФФН) , або загальне недорозвинення мови (ОНР) і пов’язані з ними відповідні види дисграфії.
Обстеження і подальше ведення пацієнтів з дизартрією здійснюється психологом і логопедом. Дуже важливо провести діагностичне нейропсихологічне обстеження, електроенцефалографію, МРТ головного мозку.
Заняття з корекції дизартрії повинні бути спрямовані на подолання порушень вимовної сторони мови, викликаної недостатньою іннервацією мовного апарату на тлі поразок відділів мозку. Логопедичні заняття по корекції дизартрії обов’язково повинні проводитися поетапно на фоні психолого педагогічної корекції, з елементами нейрокорекції. А інакше усуваючи тільки видимі симптоми, проблему не вирішити.
Дизартрія: Корекційна робота включає:
- нейропсихологичну корекцію;
- обов’язковий логопедичний пульпарний і зондовий масаж;
- артикуляционную і дихальну гімнастику;
- постановку правильного вимовляння звуків;
- регуляцію мовного дихання;
- розширення словника;
- розвиток граматичної будови мови;
- корекцію або попередження порушень писемного мовлення.
Нейропсихологічна корекція – це найбільш ефективний на сьогоднішній день безмедикаментозний метод допомоги дітям, а значить не має побічних дій. При грамотному професійному підході найрезультативніший і стійкий, тому що заснований на тренуванні мозку і певних його зон.
Програма корекції розробляється індивідуально для кожної дитини на основі авторської програми «Краплинки успіху» нейропсихологічних методів з використанням елементів Бломберг терапії, а також найбільш ефективних прийомів, запозичених із суміжних дисциплін (дефектологія, логопедія, сенсорна інтеграція, психоаналізу, поведінкова психологія).
